Луки.
18.
Тоді Ісус розповів їм притчу про те, що їм треба завжди молитися та не занепадати духом. 
Він сказав: ―В одному місті був суддя, який не боявся Бога та не соромився людей. 
У тому ж місті була вдова, котра приходила до нього й просила: «Захисти мене від мого кривдника!» 
Деякий час він відмовлявся, але потім промовив до себе: «Хоч я і Бога не боюся, і людей не соромлюся, 
але через те, що ця вдова не дає мені спокою, захищу її, щоб вона не приходила безперестанку й не докучала мені». 
І сказав Господь: ―Почуйте, що каже неправедний суддя! 
Так невже Бог не захистить Своїх обраних, котрі взивають до Нього день і ніч? Чи забариться Він? 
Кажу вам: Він негайно захистить їх. Але коли прийде Син Людський, чи знайде Він віру на землі? 
Тим, хто був упевнений в особистій праведності та принижував інших, Ісус розповів таку притчу: 
―Двоє чоловіків прийшли в Храм помолитися. Один був фарисеєм, а інший – митником. 
Фарисей стояв і так собі молився: «Боже, дякую Тобі за те, що я не такий, як інші люди, – грабіжники, неправедні, невірні або як цей митник. 
Я пощу двічі на тиждень, даю десятину зі всякого прибутку!» 
А митник стояв здалека й не смів навіть очей звести на небо, але бив себе в груди та казав: «Боже, змилуйся наді мною, грішним!» 
Кажу вам: цей чоловік повернувся додому виправданий, а не той; бо кожний, хто себе підносить, буде принижений, а хто себе принижує, буде піднесений. 
Деякі люди приносили до Нього також і дітей, щоб Він доторкнувся до них та благословив, але учні, побачивши це, забороняли їм. 
Ісус покликав їх до себе й сказав: «Пустіть дітей приходити до Мене й не забороняйте їм, бо таким, як вони, належить Царство Боже. 
Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде до нього!» 
Один із керівників сказав: ―Учителю добрий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне. 
Ісус відповів йому: ―Чому ти називаєш Мене добрим? Ніхто не є Добрий, окрім Самого Бога. 
Ти знаєш заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не вкради», «Не обманюй», «Шануй твого батька та матір». 
Він же сказав: ―Усе це я зберіг змалку. 
Почувши це, Ісус сказав йому: ―Одного тобі ще бракує: продай усе, що маєш, та роздай бідним, і матимеш скарб на небесах; а тоді приходь та слідуй за Мною. 
Почувши це, він глибоко засмутився, адже був дуже багатий. 
Ісус же, побачивши, що він засмутився, сказав: ―Як важко багатому ввійти в Царство Боже! 
Адже легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже. 
Ті, що почули це, запитали: ―Хто ж тоді може бути спасенний? 
Ісус відповів: ―Неможливе для людей – можливе для Бога. 
Тоді Петро сказав: ―Ось ми залишили, що в нас було, та пішли за Тобою. 
Він відповів: ―Істинно кажу вам: немає нікого, хто б залишив дім, дружину, дітей, батьків і братів заради Царства Божого 
й не отримав би значно більше в цей час, а в майбутньому віці – вічне життя. 
Ісус узяв дванадцятьох та сказав їм: «Ось ми йдемо до Єрусалима, і збудеться все, написане пророками про Сина Людського. 
Він буде виданий язичникам, і насміхатимуться з Нього, і зневажатимуть Його, і плюватимуть на Нього. 
Будуть бичувати Його та вб’ють, але третього дня Він воскресне». 
Та вони нічого з цього не зрозуміли. Ці слова були приховані від них, і вони не розуміли сказаного. 
Коли ж Він наближався до Єрихона, один сліпий сидів біля дороги та просив милостиню. 
Почувши, що проходить натовп, він запитав, що відбувається. 
Йому сказали, що Ісус із Назарета проходить. 
Тоді він закричав: ―Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною! 
Ті, що йшли попереду, почали докоряти йому, щоб він мовчав, але він ще голосніше закричав: ―Сину Давидів, змилуйся наді мною! 
Ісус зупинився та звелів привести сліпого до Себе. Коли той наблизився до Нього, Ісус спитав його: 
―Що хочеш, щоб Я зробив для тебе? Той відповів: ―Господи, щоб я знову бачив! 
Ісус сказав йому: ―Прозрій! Віра твоя спасла тебе! 
І він умить прозрів та пішов за Ісусом, прославляючи Бога. І весь народ, побачивши це, теж славив Бога.